Минуле нашого села

Про час заснування  села Стецьки точних  відомостей немає. Однак Із народних переказів можна зробити припущення, що село засновано приблизно в кінці 15 століття. І назва  його походить від характеру місцевості, на якій розташоване село -  горбок, з якого стікає вода. Звідси і назва Стецьки.
Із джерел інших, більш ймовірних переказів відомо, що село було знищено повністю татарською ордою. Після  чого, окремі жителі почали "стікатись" в одне місце і таким чином виникло нове поселення - Стецьки. Жителі села чинили опір туркам, кримським татарам, польській шляхті. Одна Із вулиць села носить назву Москалівка. Тут нібито полягло чимало москалів і жителів села в боротьбі проти загарбників. "Історія  міст і сіл України" дає точніші дані про те, що Стецьки вперше згадуються в документах 1601 року.
Стецьки  -/ давня назва Стецьковець/ - село, центр с/Ради.
Розташоване за 22 км від залізничної станції Старокостянтинів-1
Сільраді підпорядковані села: Дубина, Прохорівка, Костянець, Кучівка. Населення - 628 чол.

В минулому  селяни терпіли знущання і приниження панів, попів, були темними, неосвіченими. Особливо в пам'ятку селянам знущання пана Прошинського, жорстокість якого не мала меж.
Влітку 1902 року селяни помстилися панові за свої страждання, вони спалили маєток Прошинського.
В 60-х роках 19ст. Іван Качковський, який вчився у Волинській духовній семінарії за "вольнодумство" був вигнаний з неї, організував в селі навчання бідних дітей у себе вдома, По вечорах, в неділю він збирав дітей, сільську молодь і вчив їх читати та писати.
Він також складав щедрівки, пісні, хороводи, писав до них музику і  розучував із своїми учнями.
Пізніше Іван Качковський  домігся відкриття у себе вдома денної школи. Але учитель не одержував зарплати, жив у злиднях, що й призвело його до передчасної смерті. Селяни ще довгий час
Збиралися в нього на квартирі, співали його пісень, згадували добрим словом.

а)диво рукотворне

 У кожного міста чи села є свої знамениті місця з точки зору історії чи природи. У нашому селі - це церква Івана Богослова 1781 року  та кам’яні хрести на кладовищі, висічені з монолітного каменю.
 Так, наш храм пережив не одне покоління людей.
Здається, дійсно, що стоїть він тут вічно. Бо ця чудова дерев’яна споруда в далекій глибинці мальовничого села Стецьки веде свій лік з 1781 року, побудована великим поміщиком Л.Шашкевичем.
Для нас, жителів села, це «диво рукотворне» із тих «Ста чудес України». Бо хто б міг подумати, що вона збережеться так гарно до наших часів.  У збереженій «Віьдомость о Церкви …» (Рождество Богородщицей села Стецекь Волынской Епархіи Заславського уіьезда за 1824 годь) сказано, що ця церква Євангеліста Івана Богослова побудована в 1781 році будівельниками поміщика Людовика Шашкевича. Підпорядковувалась вона Волинській духовній Консисторії за 130 верст від Стецьок. Дохід церкви за рік становив 366 карбованців.  Церковному приходу підпорядковувались Троїцька церква села Жабче в 4 версвах; Свято-Покровська с. Губча в 3 верствах; Іванобогословська в 5 верствах с. Зеленці. Приписної церкви немає.
Наша церква - дерев`яна споруда на кам’яному фундаменті, стійка. В 1865 році відремонтована. В 1882 році пофарбована всередині. В 1824 пофарбована зовні. Дзвіниця прибудована в 1841 році з старого матеріалу, пофарбована. А в  1885 році покрита бляхою. На побудову нової дзвіниці заготовлено за спеціальні кошти 80 соснових і 60 дубових балок, п’ять кубометрів каменю. І все це обійшлося у 650 крб.
Побудована ця церква в честь Різдва Пресвятої Богородиці.
У «Віьдомость…» сказано, що біля церкви побудували дерев‘яний
будинок  для священика: нестійкий, сирий, холодний. Здали його 31 жовтня 1885 року(до нашого часу він не зберігся).
Цікава деталь: при церкві була побудована церковноприходська школа на кошти прихожан і передана причту в 1886 році. На утримання школи громада виділяла 103 карбованці в рік і оплачувала натурою. Учнів у цьому році 36 чоловічої статі й 5 жіночої. Всього 41 учень.
Вчителькою в школі була Марія Война, дружина бувшого священика, в якої не було ніякої освіти.   
У «Відомость…» міститься ще багато цікавої інформації, яку краєзнавці стараються розпізнати до кінця: про сільські кладовища та поховання, про померлих і народжених за певні роки, про хрещення та вибір імен, про членів родини священика…
Пережила наша святиня часи монархії, революцій, диктаторського свавілля.
Ще до війни, у 1936 році, церква була закрита. Полетіли додолу дзвони, прихожани встигли поховати цінні ікони, церковний інвентар. Похитнулась віра у Бога за радянських часів. Так клуб із «попівської хати» перейшов у приміщення церкви, де зайняв східну половину, а в західній частині знаходиться зерносклад(магазин). В новому приміщенні «клубу» демонстрували німе кіно, молодь влаштовувала танці, сільські аматори ставили п’єси. А місцевого батюшку Василія відправили у заслання на десять років на Колиму.
Повернувшись із заслання, він ще довго правив у нашому приході. Бо вистояла тоталітарний режим лише наша Стецьківська церква, всі інші, що були в сусідніх селах ,  зруйновані.
В період окупації у храмі продовжував діяти клуб і колгоспна комора.
Після війни церкву знову відвоювали віруючі.
І народ пішов у храм зі своїм горем і надією, з радістю і мрією…
Священик Костянтин, що служив у нас, із Старої Синяви, багато зробив для благоустрою храму. За роки незалежності церкву пофарбували, добудували складські приміщення, провели парове опалення. Змінилась вона із середини: простий художник із Хмельницького В.Шпак розмалював її сценами з Біблії та церковного життя; прихожани подарували вишиті рушники, ритуальні вінки та квіти, а старенькі бабусі-остарбайтери, за компенсацію з Німеччини, закупили  сучасні доріжки, принесли свої реліквії-домоткані рядна, килимки. Багато тут попрацювали священики  Павло, Володимир та інші. Церква стала дійсно величною, прекрасною.
А на Різдво Христове діти вітають колядками і щедрівками всіх жителів села і діляться щедрими колядниками. Про давні традиції не забувають.
Тут благословляють немовлят у новий світ.
Тут стають на весільний рушник і вирушають у подружнє життя.
Тут людина завершує свій хресний хід по землі.
А пам'ять про неї: невисока могила і надгробок з хрестом…

б)свідки давнини

А на цвинтарі села Стецьки є три кам`яні хрести намогильного розп‘яття 18-19 століття, які дослідженні експедицією ХОКМ «музей-садиба Садиба» в 1994-1995 роках. Це унікальні зразки каменеобробного ремесла-надгробки з розп‘яттям Христа, виконані в традиціях народної мистецької пластики. Кам`яні хрести – це також «диво рукотворне» нашого села.
Хрести виготовлені із сірого граніту з висіченими на них скульптурними розп’яттями Христа. На бароковій формі одного з хрестів ,окрім розп`яття, барельєфне зображення ангелів і напис «ІНЦІ». Все це вказує на зразки народної творчості місцевих ремісників. 
Імені майстра поки що встановити не вдалося, але є припущення, що можливо він був із Любара.
Цвинтар…Вікові хрести…Тиша…
Саме у цій тиші, між рукотворними дивами людської майстерності, зринає на думку кожного з нас: людина – не вічна, а творіння її залишаються навіки. Тож бережімо ці творіння, ці храми, ці собори людських душ!

Нові часи

Після революції розпочалось нове життя: ділили землю, утворювали колгоспи. Спочатку на  території села було організовано колективне господарство з 13 сімей.
Першим головою колгоспу був  шахтар, двадцятип`ятитисячник з Донбасу Тарасов.  А потім головували свої, місцеві активісти. Не поминув нашого села   і страшний період  голодомору.
1932 - 1933-го років.  Він залишив чимало смертей. За цей час встановлено, що  загинуло 214 чоловік по селах сільської Ради. Найбільше загинуло в с. Костянець і Кучівка.(Див. додатки …)
Люди з болем згадують ті зловісні часи (Див.додатки …)
На цвинтарі поставлено пам`ятний знак загиблим в ті голодні роки.(Фото2.)

Під кінець 1932 року на території сучасної сільської Ради було організовано 5 колгоспів: ім. Сталіна, с.Стецьки, ім. Шевченка с.Кучівка, "Радянське слово" с.Прохорівка, "Вільне життя" с.Костянець, ім. Сталіна с.Дубина.

Велика Вітчизняна війна

До приходу фашистів жителі с.Стецьки готувались. В центрі села на пагорбах були вириті окопи, де укріпились наші частими. Фашисти на село Стецьки наступали з напряму Костянця 8 липня. Сили були нерівні і наші війська відступили в бік  Прохорівки. Перша ворожа гармата своїм пострілом запалила хлів в с.Прохорівка, який стояв на початку села.
Фашисти розбрелись по хатах, грабували населення, а жителі в цей час перебували у схованках -льохах. Німці швидко пройшли через село, залишивши  свою владу на місцях. Великих погромів в селі не було. Невмирущою славою покрили Стецьківську землю її земляки в роки Великої Вітчизняної війни. З поля бою не повернулися 145 чол.
Стецьківська земля зростила два Герої Радянського Союзу:
Микола Ізотович Варчук  народився в селі Стецьки у великій сім’ї селянина-бідняка Варчука Ізотія Івановича в 1912 році. У матері Федори було шестеро дітей Оксана, Євдокія, Михайло, Гаврило, Микола і Дмитро. Мати померла у 1916 році, потім у 1919 році помер і батько. Діти залишились на вихованні старшої сестри Оксани і її чоловіка Веселовського Іпполіта. Старший брат Михайло у 1920 році закінчив місцеву школу і добровільно пішов у ряди Червоної Армії. В 1927 році він забрав молодших Миколу і Дмитра і влаштував у дитячий будинок. Микола, після виховання в дитячому будинку, закінчив авіаційне училище і став  військовим льотчиком. Нам відомо, що служив він в той час у Москві. А в 1932 році служив на Далекому Сході і одночасно навчався у школі вищого пілотажу, брав участь у боях проти японців біля озера Хасан. У 1940 році Микола Ізотович разом з дружиною Катериною Семенівною відвідали родичів у нашому селі.
З перших днів Великої Вітчизняної  війни Микола Ізотович у діючій армії.  З    серпня  1942 року командував 737 винищувальним    авіаполком. За період війни провів 279 бойових вильотів, брав  участь у 51 повітряному бою, в яких особисто збив  8 літаків противника і в групових   повітряних боях - 9 літаків. Проявив героїзм і відвагу, нав’язував ворогові свою ініціативу, відзначався рішучістю, хоробрістю. Ось декілька епізодів з бойового життя нашого земляка, про які розповіла нам його дружина Катерина Семенівна в своїх листах. Про цей бойовий подвиг писала газета під назвою "Боевой экзамен”:  15 німецьких літаків летіли бомбити наші частини. З нашого аеродрому піднялись 3 літаки. Фашисти мали перевагу над нами в 5 разів. Вів в бій літаки М.І.Варчук, а в той час він був уже радянським "асом”. Наші збили 6 німецьких літаків, не втративши свого ні одного. Варчук збив тоді 3 літаки, і самий молодий льотчик Ларкін також збив три літаки. Ще один епізод: після великого повітряного бою з фашистами літаки полку Варчука були всі "поранені”, на них не можна було літати без ремонту. Лише був один уцілілий літак Ла-5, на той час це був новий літак. І ось розвідка донесла, що на одній з ділянок фронту велике скупчення німецьких військ. А в полку лише один справний літак. Варчук сідає в Ла-5 і піднімає машину в повітря, на цей раз теж обійшлось все добре. Групу військ вдалось розбити. А на аеродромі всі захвилювалися, говорили, що не повернеться наш командир, підіб’ють. Довго не було літака, а потім з’явився і ледве-ледве дотягнув до аеродрому. Витягли його з машини пораненого, а літак теж був весь продірявлений,  як решето. За проявлений героїзм, мужність у боротьбі з фашистами удостоєний високої урядової нагороди – Героя Радянського Союзу.
Загинув герой  під час випробування нової бойової машини 21 вересня 1943 року. Бойові заслуги Варчука відзначені трьома орденами Великої Вітчизняної війни  1 ступеня,  трьома орденами Червоного прапора, орденом Леніна і медаллю "Золота Зірка”.
Похований Микола Ізотович на центральній площі міста Ромни Сумської області. Односельчани свято шанують пам’ять про свого земляка. Його ім’я носить головна вулиця нашого села. Провулок Лікарняний міста Старокостянтинова перейменовано на вулицю героя Варчука.
Ось окремі  рядки листа про загибель героя .
"…і він полетів у бій. А через півгодини його літак знову з’явився над аеродромом. І Варчук починає виконувати горизонтальну "бочку” (літак обертається навколо своєї осі). Здійснив одну, другу, а третя стала фатальною. Літак зачепився крилом за землю і відбулася катастрофа, в якій загинув Микола Ізотович…”. 
Про його подвиг  розповідає Землянський в книзі "Високе небо Вітрука”, про це писав журнал "Огонёк” за 1971 рік. Нам вдалося розшукати сім’ю Варчука, яка проживає  у місті Миколаєві. Дружина Катерина Семенівна і син Володимир побували у нас в гостях.

Петро Корнійович Бабак  народився 6 березня 1914 року в селі Костянець в сім’ї селянина - бідняка. Оскільки сім’я була велика (9 дітей) йому доводилося важко працювати з малих літ. Початкову освіту здобув у  рідному селі. Закінчивши Малошкарівську семирічну школу, працював у колгоспі, на лісорубці в Грицівському лісі. Згодом закінчив Хмельницьке педучилище, став вчителювати в селі Серединці Шепетівського району. Звідти у 1936 році був призваний в армію. Закінчив Київське військове училище. До війни служив у десантних військах, де здійснив 38 стрибків. Війну почав у чині начальника штабу повітряно-десантного батальйону. У 1939-1940 роках брав участь у фінській кампанії, командував стрілецькою ротою. Був нагороджений орденом Червоного Прапора. Велику Вітчизняну війну Бабак почав  у Житомирі, сповна відчував гіркоту поразки. У роки боротьби з фашистськими загарбниками командував стрілецьким батальйоном, а потім - полком. Брав участь у багатьох  боях, пройшовши фронтовими дорогами від Сталінграда до Берліна і Праги. Його подвиг описує однополчанин В.Скопич  у повісті "Кавалер Золотої Зірки”. Є в житті військових людей події, яких не можна забути. Для Петра Корнійовича це були бої в районі Сталінграда, на Донському фронті, біля станції    Каталинська, а потім у самому Сталінграді. У той час він командував батальйоном 14 стрілецького полку. Петро Корнійович   говорить: ”Пройшло багато років, та я ношу в серці пам’ять про Сталінград, як про вищий прояв мужності і героїзму нашого народу”. Про ці події пише  А.Д.Колесник у книзі "Про тих, хто захищав Сталінград”.
За мужність, проявлену в битві на Волзі, П.К.Бабак   нагороджений орденом Червоної Зірки і медаллю "За оборону Сталінграда”. Після Курсько-Орловських боїв гвардії майор Бабак став командиром 479 полку 149 стрілецької дивізії. На дніпровських кручах, під Бродами, на берегах  Вісли, під Берліном та в інших жорстоких боях він проявив особисту хоробрість    і командирські здібності.
За героїзм у цих боях нагороджений орденом ІІІ ступеня. За мужність, проявлену в боях на Сандомирському плацдармі, П.К.Бабаку  було присвоєно звання  Героя Радянського Союзу.
Бабак подарував нам фотографію, де груди героя прикрашають орден Леніна, три ордени Червоного Прапора ордени Суворова  І і ІІІ ступеня, два ордени Вітчизняної війни  І ступеня, 17 медалей. Герой весь час підтримував з нами зв’язки, приїжджав у рідне село, відвідував родичів, зустрічався з односельчанами приходив у школу.
Але, на жаль, помер Петро Корнійович 22 лютого 1992 року. Похоронений у місті Кишиневі. Пам’ять про нього житиме в наших серцях.
В тилу у ворога
Краєзнавці встановили ще цікавий епізод війни: бувший голова Стецьківської сільської Ради Білоус С.В. в роки війни, командуючи танковим з’єднанням, першим вступив у місто Братиславу, жителі якого в знак вдячності занесли   прізвище Білоуса в "Книгу почесних громадян міста”.
Велику роботу прийшлось провести пошуковцям, гортаючи сторінки війни по нашому краю: жителі села активно допомагали партизанам. Красноголовець Йосип, житель села Кучівка,  слухав радіо і всі новини повідомляв населенню. А Остап’юк Іларіон протягом шести місяців переховував пораненого партизана.

Про гірку долю сім’ї партизана Івана Яковича Костюка ми вже розповідали не раз. Іван Якович (бувший працівник Грицівського райвійськкомату) підтримував зв’язок з партизанами.
19 січня 1943 року на слід партизанського зв’язкового Костюка Івана напали фашисти. Його схопили прямо на роботі і відправили на допити в м.Старокостянтинів. Партизан витримав усі тортури, але нічого не сказав. Там у фашистській катівні він і загинув смертю хоробрих. (На нього пустили голодних собак). Тоді 7квітня 1943 року німці в’їхали в село Дубина і запалили хату І.Я.Костюка, а в ній 8 чоловік:
Костюк Яків Васильович – батько
Костюк Степа Юстивна   - мати
Костюк М.Я. – сестра
Костюк В.Я. – сестра
Костюк В.К. – дружина
Марія, Віра, Степан – діти.
А через тиждень забрали брата Костюка Семена і його сина Володимира, і розстріляли в Грицеві.
Так по-звірячому розправились фашисти із партизанами і десятьма членами його сім’ї.
Над могилою загиблих партизанів Костюків беруть шефство учні Стецьківської ЗОШ І-ІІІ ступенів. Сім’я партизана навічно залишиться в пам’яті односельчан.
Визволення
В 1944 році було звільнено міста і села України.  Великий бій під час звільнення сіл відбувся в 1944р. біля села Костянець. У наших солдатів була лише ручна зброя, а фашисти при підтриманні танків кулеметним вогнем притиснули солдатів до землі, два танки було знищено, але дорогою ціною солдатських життів. Наступ радянських військ продовжувався з с. В.Шкарівка і Костянець. Короткий, але жорстокий бій відбувся за визволення с.Стецьки. Фашисти засіли в одному з крайніх приміщень конюшні /де зараз знаходиться ферма/ в кількості близько 40 чол.
Побачивши, що їх справа безнадійна, вони залишили в засідці двох кулеметників і стали відступати роздолом в напрямку де лісу де були знищені радянським літакам.
7 березня село було звільнено від фашистів. Воїни, які загинули
за визволення наших сіл, були поховані в братській могилі в районі села Костянець. Після війни їх останки були перевезені в Гриців. Там захоронені в братській  могилі.
Імена, на жаль, нам невідомі. І от знахідка через стільки років!
У 2011 році краєзнавці розшукали родичів та сина загиблого солдата Панкратова, який був похований у братській могилі села Костянець, а після війни перезахоронений у Селищі Гриців. На 9 травня родичі з Текієва, що на Київщині, побували на могилі Панкратова. Син його проживає в Донецьку.

Ще й зараз люди нашого села з любов'ю згадують жителя м. Вінниця Жилюка 0.С, який в 1944 році визволяв наше село від німецько-фашистських загарбників.
З поля бою в наше село не повернулося 145 односельчан. Про це пам'ятають і дорослі і ми, школярі.  Пам'ять про них - стенди в музеї, алея Слави,  а в честь 50-рІччя Великої Перемоги відкрито пам'ятник воїнам-односельцям. Автором і скульптором цього пам'ятника  є наш односельчанин Горбач Степан Віталійович. Це людина, при яку влучно сказано: "на всі руки майстер". Він також допоміг обладнати шкільний військово-історичний та сільський етнографічний музеї.

Відбудова

В 1950 році в колгосп ім. Сталіна об'єдналося 5  колгоспів:
села Стецьки, Кучівка, Прохорівка, Костянець і Дубина. Головою обрали Швайко Василя Григоровича.
За успіхи у праці і високі урожаї гороху та ячменю, голова колгоспу був разом із іншими передовиками сільського господарства на виставці досягнень народного господарства у Москві  в 1955 році.
В 60-70-ті роки в селі побудовано цілий ряд тваринницьких приміщень, зерносклад, будинки для спеціалістів, магазини, нашу школу.
За останні роки дуже змінилось село. Побудовано  асфальтовий завод, завдяки чому упорядковані вулиці. В бригадних селах  Костянець, Прохорівка,  Кучівка, відкрились нові магазини.
Окрасою села став новий Будинок культури.(Фото)
Змінила обличчя і школа, а головне - це новий спортивний зал, який будували всім селом.(Фото).

Якихось 3-4 роки і зовсім по-іншому змінилась доли села. Тепер колгосп – це селянська спідка "Мир", яка планує, виробляє й збуває свою продукцію самостійно, одним словом іде до ринку.
Час важкий: не вистачає паливно-мастильних матеріалів, через це уповільнено працює автопарк і механізатори. Зарплата колгоспників у середньому за рік 63000 крб, механізаторів - 71000, доярок-60000 крб. При цих доходах і витратах потрібна жорстка економія електроенергії, палива і всіх інших матеріалів. Деякі ціни сьогоднішнього дня: цукор 105 крб/кг, хліб-41 крб/кг.олія-1200 крб/кг, масло-2000крб/кг, 1л молока - 66 крб. Кг м'яса-1200 крб. мило-130крб...
Ось так змінилося життя села на початок 90-х років.
Початок 1995 року видався важким для селянської спілки "Мир": від'єдналося бригадне село Жабче, яке забрало велику кількість землі, техніки, худоби. Не вистачає коштів. Зарплата кожного місяця затримується. Колгоспні кошти в основному витрачаються на паливно-мастильні матеріали та запчастини. Зарплату почали видавати "бартером". Основні показники селянської спілки дуже слабкі." зернові-31,4 ц/га, надій на корову-7кг, картопля дає лише 70 ц/га, цукрові буряки-150 ц/га. Немає чим збирати вирощений урожай. Сьогоднішні ціни не по кишені кожному працюючому:
1кг цукру-110000крб. 1кг м'яса—від 150000- до 500000 крб. 1кг зерна - 800000 крб. 1 бух. хліба-35000крб.
Початок зими 2001 року приніс ще одну, небачену навіть старожилами стихію - гололід, який завдав великої шкоди господарствам: повалені лінії електропередач, поломані дерева, замерзлий водопровід... Ось в таких умовах люди вступили в третє тисячоліття, але надіються на краще.

III ТИСЯЧОЛІТТЯ
В період 2001-2002 року життя наших односельчан не покращилось.     Колгосп     розпався     і     утворився сільськогосподарський  кооператив (СГК). Змінився  і  голова СГК. Боровицький Василь Дмитрович.
На початок 2003-го року СГК розпався і люди вибрали нового керівника - Шевчука Віктора Івановича. Але в новоутвореному господарстві треба було починати все з нуля. Техніку продано, розібрано по майнових сертифікатах . Худобу роздали на зарплату. І на перше січня 2003 року залишилось на фермі с.  Стецьки 43 корови, 37 телят,  18 свиноматок. Ферма в селі Прохорівна зовсім порожня. Але, хоч одне добре, жителі Прохорівки вже мають газ. Зміни сталися і в школі - з травня 2002 року шкільний колектив очолює  директор Шевчук Володимир Семенович.

2004-ий рік

2004 рік не приніс для наших односельців суттєвих перемін. Все життя громадян проходило під передвиборчими гаслами кандидатів у президенти України.
З села  масово виїжджає  молодь. Залишаються в основному пенсіонери. Кількість населення по сільській раді становить 741 чол. За 2004 рік померло 15 чол., а народилось лише 3.
В 2004 році створено комунальне господарство( директор Красноголовець А.В.). В його розпорядженні млин, сільський водогін. Кожного місяця люди платять за воду по 6 грн. А помел у млині коштує 3 грн. за 1 ц.

2005-ий рік
                                                                                              
Як і раніше: поля не орані; ферми порожні; руйнуються дороги; пустує клуб…  На початок 2006 року в господарстві залишилось 7 коней на фермі с.Стецьки і 56 голів свиней на свинофермі с.Костянець. На 01.01.2006 року по Стецьківській сільській раді проживало 710 осіб.

Стецьки – 292 чол.
Кучівка – 149 чол.
Прохорівка – 109 чол.
Костяниць – 69 чол.
Дубина – 69 чол.

За 2005 рік народилось 5 дітей, а померло 28!
                                                                                        2006 - ий
Нічого кращого не приніс і 2006 рік. Минув ще один рік початку третього тисячоліття. Рік, що мав виправдати сподівання селян на краще життя після виборів президента. Але в селі змін на краще не помітили. До кінця розвалився СГК «Мир». Як і раніше: поля не орані; ферми порожні; руйнуються дороги; пустує клуб… На початку 2006 року в господарстві залишилось 7 коней на фермі с.Стецьки і 5 корів , 6 голів свиней на свинофермі с. Костянець. Кожне власне господарство виживає по-своєму: дехто забрав паї і хазяйнує самотужки, дехто віддав їх в оренду сильнішому інші тримають дві-три корови,бо саме вони є головними годувальницями для безробітних. Молоко порівняно з минулим роком подешевшало і навіть взимку коштує 0,95 коп, чого не скажеш про базарні ціни 5грн. за 3л. Хліб коштує від 1.40 до 2.00 за буханець. На очах падає рівень життя населення, хоч і пенсії ніби нормальні(332-445), але в селі вони в основному йдуть на утримання кожної сім`ї,в якій живе пенсіонер. Зростає смертність серед людей похилого віку. На 01.01.2006 року по Стецьківській сільській раді проживало 710 осіб.

Стецьки – 292чол.
Кучівка – 149чол.
Прохорівна – 109чол.
Костяниць – 69чол.
Дубина – 69чол.

2007 РІК

СГК «Мир» ліквідовано повністю. Тепер у нас новий хазяїн  - інвестор із Києва «Укрзернопром» філіал «Зернятко» , керівник -  Царук Микола.
Фірма забрала в оренду більшість розпайованих земель. Контора центральна знаходиться у селі Великі Мацевичі. У нас залишився лише бухгалтер, а управляючий Шевчук В.І. розрахований з нового року. Ще в колгоспній коморі чергують 3 сторожі. Чоловік десь близько 20 працюють у жнива, допомагають агрофірмі, але це сезонні працівники.  Велика кількість людей ще на біржі праці. В цьому році новий хазяїн виплатив людям гроші за майнові паї, за рахунок фірми оформлено земельні державні акти тим, у кого їх не було. А за оренду землі виділили до 7 центнерів зерна. Люди задоволені. В повному складі працює лише школа, сільська рада, покращились умови праці і в працівників соціальної сфери: будинок культури, бібліотека, медпункт.  На початку 2008 року спалися і кадрові зміни: школу очолив Бабак Вадим Дмитрович, церковний приход прийняв новий піп - , керівник СГК «Мир» Шевчук Віктор Іванович розрахувався.
Колгоспний автобус  селянська спілка передала у школу. Тепер діти з віддалених сіл підвозяться.
З вересня місяця відділ поштового зв’язку працює в приміщенні бувшого дитячого садка.

 Статистика на 01.01.2008 року на території Стецьківської сільської ради:
Кількість жителів – 564, з них  108  проживають поза межами сільської ради.
Народилось – 4 дітей
Померло – 21 !
Кількість хат- дворів по селах:
с.Стецьки  є 104;  ліквідовано – 7
с.Прохорівка   - 42; ліквідовано – 3
с.Кучівка є – 53; ліквідовано – 3
с. Костянець є – 41; ліквідовано – 1
с. Дубина є – 24; ліквідовано – 4
Виїхало – 15 чоловік
ЕАН (економічно активного населення)  - 32 чол.
Пенсіонерів –  › 250!
Мало-помалу в  селі хоч і трішки умови за цей рік покращились, але кількість населення вимирає, а молодь виїжджає у місто.

2008 – ий

Ще один рік позаду – 2007- ий!
Спочатку був обіцяючий, надійний. Але під кінець – безнадія, фінансово-економічна криза, безробіття.Фактично усі жителі села, крім школи, медпункту та соціальної сфери залишилися без роботи. Хоча й землі у 2008-у році майже усі були оброблені, засіяні завдяки агрофірмі «Укрзернопром». І вродила пшениця,ячмінь. Прибуток дав ріпак. А от кукурудза, якою було засіяно більше половини площ, залишилась зимувати на полі. Частину зібрали, але закупівельна ціна впала у 2рази, порівняно із минулим роком (з1200 до 600 грн/ц). А тому й не вигідно стало збирати її до кінця. Обіцяють після Різдва молотити далі при морозі , щоб зменшилась вологість. Ось так качаниста залишилась зимувати під білим покривалом.
А тваринництва і слід пропав. В колишньому колгоспі розібрали останні ферми в с.Прохорівка і Костянець.Розвалили кормоцех у Стецьках, а на черзі два корівники. Вивезли останні бочки із заправки, а саме приміщення розвалили. Без вікон і дверей, як у тій загадці, стоять гаражі. Залишилось лише одне приміщення кузні, бо й склади розібрали. Терипорія колгоспного господарства нагадує, як кажуть, старожили післявоєнний період, коли все було зруйноване війною, а тут ХХІ століття і мирний час!
І чому так поспішає обезлюдніти село? І дійсно, скільки нас тут залишилось!

В школі навчається 105учнів – це трохи більше. Ніж минулого року, бо з жовтня автобус підвозить ще 17 учнів з с.Капустин.
Єдине, що трішки зігріває наше життя – це маршрутка, яка ходить два рази на день, крім середи. Працюють три торгові точки, що весь час розширюються , і як не дивно,  ніколи не бувають безлюдні. Мабуть ,через те, що пенсії виплачують вчасно, і майже кожна сім’я виживає завдяки пенсіонерам. Ще працює сільський будинок культури, бібліотека.

2009 рік

Рік, що минув був таким же буденним , як і попередні. Хоч поля зорані, засіяні, непоганий урожай дають, але сіють ті культури, що приносять прибуток приватним хазяям: кукурудзу, ячмінь для солоду, сою, соняшник. Вже давно забули про цукрові буряки, картоплю, городину. Тай для чого? В цьому році  вже розібрали останні три корівники у с.Стецьки,
польовий стан у Прохорівці. Картина вражаюча - ніби землетрус пройшовся по околицях колишніх ферм та польового стану. Залишилась одна лише ферма Щерб’юка Степана, яку викупив на пай, та й та чи надовго, бо починає сама валитися. 17 добротних гаражів впало за три дні і три ночі, бо люди ж «трудяги» працювали цілодобово. Останню надію – пилораму і ту розікрали. Продовжує працювати лише млин та заклади соціальної сфери, школа. Процвітають приватні три магазини. Інколи приїжджає в село «гуманітарна», щоб порадувати пенсіонерів дешевими товарами.
Єдине, що порадувало односельців, це новий ставок біля лісу. Його молоді ентузіасти загатили за  ініціативою  Шевчука Володимира Петровича, який хоч і  живе у Старокостянтинові, але вболіває за майбутнє свого  села. Природа віддячила старанням громади – там прижилися два білих лебеді. І малеча і дорослі люблять відпочивати біля нового ставка і чекають на вилов риби.
Є надія й на те, що у 2010 році до сіл Кучівка, Стецьки,  Костянець проведуть газ.
Кінець року залишив пожвавлення у підготовці до виборів Президента України. Так що Новий рік та Різдво Христове було напружене передвиборчими  перегонами.
А статистика виставляє свої контрольні цифри:

Видатні постаті села

Наша Стецьківська земля цікава ще й своєю культурною спадщиною.
Багатьом відомий поет-земляк Шевчук Ігор Степанович, який уже видав збірки "Деміург", "Цар духу" та ін., друкується в різних виданнях газет і журналів. Член спілки письменників України.  Проживає в м. Києві.
Нещодавно порадувала нас колишня учениця школи Гладенюк Надія (Жабче) збіркою "Весільний дарунок".
Часто можна в районній газеті прочитати поезію Тишко Марії та  її доньки Ірини Тишко , яка працювала  журналістом та ведучою на Хмельницькому  телебаченні «Контакт», а зараз у Києві.
Наш  бувший сільський голова Гуменюк Микола Іванович є членом спілки молодих поетів Старокостянтинівщини «Первоцвіт». Пише вірші і музику до них, сам  виконує власні твори на баяні. 
В 1972 році  Стецьківська школа випустила 42 учні першого випуску 10-го класу. Відмінники навчання підтвердили свої знання: Остап’юк Любов Миколаївна, закінчивши Вінницький педінститут- фізмат, працювала  викладачем у Новоселиць- кому СПТУ Старокостянтинівського району, зараз в Італії.
Панчук (Столяр) Марія Василівна після закінчення філологічного факультету Київського університету  працює старшим співробітником у бібліотеці м. Києва.
Наступні випуски теж були урожайними:
Швайко Тетяна Василівна разом із сестрою Валентиною керували  Славутським  фарфоро-фаянсовим заводом (головний спеціаліст по збуту продукції за кордон і друга-головний інженер підприємства).
Огородник Василь Іванович після закінчення Одеського будівельного інституту зводив енергетичні гіганти Чорнобильську та Рівненську АЕС, де був  головним при будівництві атомних станцій. Сьогодні  завершує будівництво стадіону у Львові до міжнародного футбольного чемпіонату  «Євро- 2012».
Довгий час працювали професорами науково-дослідного інституту в Києві брати-лікарі Ващуки Федір і Микола(помер) з села Костянець.
Шевчук (Бомба) Раїса Володимирівна працює головним бухгалтером на фірмі «ВІННІ» в м.Києві.
Шевчук Василь і Бабак Віктор Дмитрович працювали викладачами у Кам’янець-Подільському військово-інженерному училищі (перший - помер, другий загинув в автокатастрофі у 2005році  – поховані на цвинтарях у своїх селах).
Дзьобань Галина Анатоліївна після закінчення  Київського політехнічного інституту працювала  головним інженером Коростишівського керамічного заводу.
Ґудзь Любов Степанівна  очолює відділ соціального  забезпечення Старокостянтинівського району.
Петлюк Юрій Степанович – кандидат історичних наук  Київської аграрної академії.